Єдина країна
Быть свободным – это ничто, стать свободным – это все! Карл Людвиг Бёрне

Кажуть розумні люди...

Не кохайте жінок-лікарів, вони кажуть: ”Наступний!”
Не кохайте жінок-продавців, вони говорять: ”Станьте в чергу!”
Кохайте жінок-педагогів, вони говорять: ”Давай повторимо ще раз!” :)))

6 правил чумаків
24.11.2021 г.

ЧумакиРобота чумака така ж давня, як бажання українця посолити борщ. 300 років тому професія чумака означала престиж, багатство і звільнення від панщини. Вона була також вкрай небезпечною через грабіжників і хвороби. Вижити в безлюдному степу чумакам допомагали суворі правила.

ПРАВИЛО 1: ДОТРИМУЙСЯ ДИСЦИПЛІНИ

Їздити поодинці було небезпечно. Чумаки об’єднувалися в каравани – валки. Скромний чумак володів п’ятьма возами, заможний мав 30-40, багач і потенційний мільйонер – 100. Оптимальний розмір каравану – 40. Це було пов’язано з дефіцитом води в степу. З одного колодязя можна було напоїти не більше 80 волів. На чолі всієї валки їхав отаман. Отамана обирали на щорічних зборах. Він відповідав за маршрут, грошові питання і дисципліну.

Чергування і варти у валці чітко розподілялися. Передня батова через день змінювалася, пересуваючись назад. Щодня змінювалися відповідальні за випас волів і нічні вартові. За сон на посту отаман суворо карав: за перший раз – усний прочухан, за другий – варта поза чергою, третій – удар батогом по спині від кожного учасника валки.

Чумаки мали зброю. У звичках і вмінні битися вони були схожі на козаків. На ночівлю, зимівлю і у випадку загрози нападу ставили вози колом, заганяючи волів у середину.

На дозвіллі чумакам заборонялося грати в карти, щоби не було спокуси програти похідне майно: волів, вози, інструменти. Під час зимівлі, коли було багато вільного часу, чумаки співали пісень, грали на сопілках, в шашки, прикрашали різьбленням вози.

ПРАВИЛО 2: ШАНУЙ ВОЛА

На чолі завжди ставили найпрудкіших волів, щоб ті задавали темп іншим. Але все одно волова упряжка їхала катастрофічно повільно, 2-3 кілометри на годину. За день чумаки намагалися подолати 30 кілометрів. Наприклад, шлях з Харківщини до Криму і назад займав 9 тижнів, в Одесу – 13 тижнів, з Київщини до Криму і назад – 7 тижнів.

Воли – це кастровані в юності бики. Лагідний характер, витривалість і невибагливість – особливості волів, що пояснюються низьким рівнем тестостерону. Вони повільно росли і були невисокими, але мали велику м’язову масу.

Чумацькі воли коштували вдвічі дорожче за звичайних. Ідеальна тварина мала роги довжиною не менше одного метра, які стирчали в боки і на кінчиках загиналися назад: такими важко завдати ушкодження. Обирали лише сірих волів, а також чорних з білою зірочкою на лобі. Останнім приписували магічні властивості, нібито вони захищали від хвороб. Кожному волові давали ім’я: Розвага, Журавель, Козак, Чорноморець.

Чумаки вважали, що найкраща профілактика хвороб волів – регулярне харчування і чистота. У кожного чумака був дерев’яний гребінь. Тварин щодня мили, чесали, натирали соломою, склом чистили роги, іноді золотили – для краси.

Щоосені, перед Покровою, чумаки йшли з волами на зимівлю. Прогодувати і розмістити сотню волів в межах села було неможливо: за день кожен з’їдав 25 кілограмів сіна. На півдні знаходили пасовище з водопоєм, купували у поміщиків гігантську скирту сіна і залишалися зимувати.

Віл поступався коневі у швидкості в 20 разів, але навіть виїжджаючи в сусіднє село по справах, чумаки обирали вола. Їзду конем вважали непристойною: «Наче я і не чумак».

ПРАВИЛО 3: БУДЬ ЧОЛОВІКОМ

Чумацтво було винятково чоловічою справою: жінка на шляху вважалася поганою ознакою – віл загине або чумак захворіє. Чумаки були толерантними лише до односельчанок або жінок із сусідніх сіл – їм давали по жмені перцю або ладану. Добросусідські відносини переважали забобони.

Кожен чумак міг змайструвати воза і завантажити його. Віз з однією парою волів вміщував 1000-1500 кілограмів солі. Коли валка діставалася Криму, двоє чумаків йшли пасти волів, інші ставали в чергу за сіллю. Місцеві робітники, з ніг до голови вдягнені у шкіру, ламали її і складали величезними купами, які під впливом вологи перетворювалися на камінь. Розбивати сіль можна було лише дерев’яними лопатами і киянками. Кожен чумак ламав, зважував і вантажив по п’ять возів.

ПРАВИЛО 4: НЕ ХВОРІЙ

Людина зі слабким здоров’ям в чумаки не годилася. В степу нещадно палило сонце, частими були пилові вихори, ночувати доводилося просто неба. Найчастіше чумаки страждали від розладу травлення – соняшниці. Лікували горілкою з полином і жаром – ставили на живіт гарячий казанок або вкладали хворого животом донизу на загашене після обіду вогнище. Постраждалому від пристріту (наврочення) за спиною бризкали холодною водою, давали чарку горілки і вкладали спати, вкриваючи кожухом. Вогники (нариви) промивали водою, в якій загасили вуглик. Від порізів допомагала спиртова настоянка на березових бруньках або подорожник. Якщо лихоманило, пили спиртову настоянку на польовому хмелі, їли шкаралупу освячених крашанок, обкурювали себе тютюном, ладаном.

Чумаки нерідко вмирали в дорозі. В такому випадку померлого везли до найближчого села, де зі священиком ховали і отримували метрику про смерть. Якщо тільки причиною смерті була не чума. Померлого від чуми товариша якомога швидше відвозили в степ, де палили старі чоботи і смолу, щоби було якомога більше чаду. Ховали, вмивалися горілкою, обкурювали себе тютюном і швидко їхали геть. Роги волів, що належали покійному, фарбували в чорний колір. Гроші, зароблені волами померлого, передавали вдові. Якщо чумаки поверталися з місцевості, де вирувала чума, вдома їх відправляли на двотижневий карантин. Щоби не заразитися чумою, чумаки обмазували себе дьогтем.

ПРАВИЛО 5: НЕ СКУПИСЯ

Повернення чумаків – радісна новина для всього села і привід для масового гуляння. Прибуття каравану могло розтягтися на кілька днів, святкування – на тиждень. Кожен в селі отримував гостинці: по жмені солі, перцю, гвоздики, родзинок, трохи риби.

Чумаків любили за те, що вони не рахували гроші і давали без відсотків в борг. На зимові свята біля воріт заможного чумака шикувалася черга, і кожного зі щедрувальників господар обсипав монетами. Наприкінці Різдвяного посту кожна чумацька хата влаштовувала обіди для всього села.

Додому чумаки завжди брали кілька пудів солі і спецій для роздрібного продажу, яким займалися їхні дружини.

Родини перевізників рідко займалися сільським господарством, жили значно краще за сусідів і ніколи не мали браку грошей. За першої нагоди вони відкуповувалися від панщини. Часто молоді кріпосні втікали від поміщиків до чумаків в інше село і ставали паровичниками – орендарями воза з парою волів. Паровичники ставилися до волів і вантажу відповідально.

ПРАВИЛО 6: КАЛІЧ ЗЛОДІЯ

Перед виїздом всі чумаки здавали гроші отаману і складали їх в один віз. Втім, грабіжники могли зазіхнути і на товар, і на худобу. Якщо чумаки ловили злодія, в кращому випадку він ставав калікою. Самосуд був вкрай жорстокий. Також могли просто вбити. Якщо подорожній в степу натрапляв на покалічений і вимащений дьогтем труп, він знав, чиїх рук це справа.

Щоосені чумаків з нетерпінням чекали односельці, щовесни – запорожці, щоліта – татари, щозими – поміщики і шинкарі. Куди б не прибув чумак, його радо вітали, адже йому було чим поділитися.

Протоптуючи рік за роком соляні шляхи, чумаки сприяли розвиткові інфраструктури. У 18 столітті, коли чумацтво досягло піку, на маршрутах кожні 25 кілометрів були викопані колодязі, щоби напувати волів. Поруч обов’язково стояв шинок і пасовище, за користування яким просили грошей. Тепер чумаки більше не зимували в землянках. Поміщики будували для них гостинні двори, а для худоби – воловні.

Чумацький промисел почав згасати наприкінці 19 століття з появою залізниць. Багато з них були прокладені старими чумацькими шляхами.

 
« Попередня   Наступна цікавинка »