Вітаємо :)

Цікава світлина 1952 року потрапила мені до рук. На ній колгоспниці с.Броварки Гадяцького р-ну Полтавської обл. готують до переробки коноплі. Не кожен знає (як і я) як це відбувалось. Після розповіді мами я зрозуміла, що давні рушники і сорочки цінніші від золота через вкладену у них працю.

Спочатку розповім, як вирощували коноплі вдома. Кожен селянин на своєму земельному наділі висівав коноплі. Місце, де росли коноплі, називали "підмет". Ось і моя бабуся сіяла коноплі, а маленька ще тоді мама стерегла їх від горобців, які полюбляли конопляне насіння. Коли коноплі дозрівали, то руками виривали "плоскінь" і "матірку" (так називали чоловічі і жіночі рослини). У кого поблизу не було води, то викопували копанки і замочували там рослини до того часу, доки не перегниють листя, мили їх, сушили, переносили на обійстя, і за допомогою "терниці" (пристосування для перебивання конопель) відділяли "кістрицю" від волокна. Волокно в'язали у "жмені".

Коли наставала зима, то на долівці босими ногами м'яли, щоб волокно м'яке було. Коноплі одягали на гребінь, розчісували гребінкою і пряли на прядці, виготовляючи нитку, нитки намотували на "стільницю", потім на "мотовило", отримували довгі нитки "підміток", потім їх змотували на "мотальниці" в клубочки. Потім перемотували на "цівки" (очеретяні трубочки), які використовуволи при тканні полотна. З відходів "клоччя" пряли товсті нитки, з яких ткали рядна і утеплювали верхній одяг.

Коли нитки вже підготовлені, в хату вносили ткацький верстат. Бабуся ткала полотно, коли спала, діти не бачили: лягали - мати тче, встають - мати тче. Все це потрібно зробити до Великодня, винести верстат, вибілити хату.

Влітку наткане за зиму полотно несли до річки Псьол, вибілювали. Потім шили і вишивали сорочки, рушники. Така ціна вишитої довньої сорочки чи рушника.

В колгоспі цей процес відбувався в промислових маштабах. Засівали поля, косаркою косили, сушили, везли до води і замочували.

Фото зроблене на річці Шишчина, притоці Псла поблизу с.Броварки. Знову в'язали, сушили і везли на конопляні заводи в с.Лютенька і Бірки, там перебивали на волокно і сировину постачали на фабрики.

Ось така історія старої світлини.