Вітаємо :)

Усе моє, все зветься Україна
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, —
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.
Ліна Костенко

До конюшні, де жили благородні коні, попросилася трохи пожити свиня — бо її переслідують і хочуть зарізати. Коні пожаліли свиню й дозволили жити з ними.

Через певний час свиня опоросилась. Поросята виросли, і всім стало в конюшні мало місця.

І ось в один чудовий день свині заявили, що тепер це не конюшня, а свинарник, і що коні мусять поважати вимоги свиней, адже вони також законні мешканці цієї конюшні-свинарника, і що вони мають право на введення свинських правил життя тут.

Коні і в цей раз з повагою поставились до свиней та дозволили їм трохи змінити правила співіснування в конюшні-свинарнику.

Пройшло ще трохи часу, за який конюшня свинями була повністю перетворена на свинарник — коні почали хворіти і вмирати, а свині привели до свинарника своїх родичів та почали притискати коней чи просто їх не помічати.

Згодом свині заявили, що вони тут народились, а конюшня насправді завжди була свинарником, що це вони "благородні коні", а коні занадто дурні, щоб розуміти такі елементарні речі.

Більшість коней померли, а ті, що лишились, пішли світ за очі шукати собі нову конюшню.

ТАК І З УКРАЇНЦЯМИ — кожна свиня "знає краще" за нас як нам жити, у що нам вірити, якою мовою розмовляти, і яка ж насправді наша історія!

КОНІ, НЕ ВІРТЕ СВИНЯМ!

Ляля Євтушенко

1970-ті роки. Русифікація України йде повним ходом. У президії якихось поважних зборів сидить поет Максим Рильський і слухає, як доповідач на прізвище Калюжний розповідає про те, що "між російською і Українською мовами нема ніякої різниці". Рильський нахиляється до мікрофона на столі і зауважує:
— Ну, що ви, різниця все-таки є. От російською ваше прізвище звучить "кал южный", а Українською на вас треба казати "гімно південне".
Під загальний регіт залу промовець кудись втік.

День вишиванки — всеукраїнське свято, покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня. Це свято самобутнє і самодостатнє, не прив'язане до жодного державного чи релігійного. У цей день кожен українець одягає вишиванку й виходить у ній на роботу, в університет, школу чи садочок. Джерело Вікіпедія.

До вишиванки доторкнусь вустами
І черемшини пахощі вдихну.
Мов оживають маки під руками,
Росу дзеркальну я із них змахну.
І подих вітру і блакить озерця,
Зорю вечірню, вквітчану весну —
Усе це пригорну до свого серця,
Коли сорочку вишиту вдягну. (Ольга Береза)

Чудова галерея світлин дівчат у вишиванках далі...

Недавно меня спросили, а ты останешься в Украине, будешь получать украинское гражданство? И я честно скажу, что когда переехала полтора года назад в Киев, то себе внутренней говорила, что вот падет путинский режим, и я вернусь. Все же Родина.
Но спустя время поняла, что глубоко ошибалась...
Социальную среду в России определяет не Путин, и даже не его система.
Атмосферу в обществе определяет Культура общения между людьми.

Україна завжди прагнула волі — Україна завжди прагне до свободи. Ось де живе таємниця і внутрішня принадність цієї назви для душі Української нації і кожного з її вірних синів. Вона промовляє до совісті. Це божественна внутрішня сила душі нації, що безсмертно живе в її національному імені: Україна, Український народ, Українці, і це ім’я тому таке рідне, привабливе та дороге Українському народові і тому таке ненависне ворогам свободи, життя й розвитку нації".

Французький філософ-просвітник 18 ст. Вольтер у праці "Історія Карла ХІІ"

Джерело: П.Брицький, П.Бочан "Німці, французи і англійці про Україну та український народ у XVII—XIX ст.". Чернівецький нац. університет.

До 1932 року на Сході України населення розмовляло виключно українською мовою. Це були корінні українці, які шанували свою культуру, мову, звичаї, історію, неймовірно прекрасні та чудові люди, про що свідчать художні твори Нечуя Левицького, Марка Вовчка, Квітки-Основ’яненка, які майстерно показали життя та побут українців Сходу. Москаля виставляли, як зайду, пияка і повну протилежність українцям.

Червона комуна увірвалася в мирне життя Сходу, мов смерч. Московські кати влаштували штучний голодомор працьовитому люду. Відібравши все, довели до відчаю. Зерно гноїлося на станціях та портах Баренцева моря, а в селах вмирали від голоду діти. Трупи збирали і вкидали до ями, утворивши сотні братських могил. Страшним злочином стало підібрати колосок в полі — розстрілювали на місці.

Коли українців майже не залишилось, почалось масове переселення на українські землі з Росії усілякого москальського непотребу, люпмену, який не вмів і не звик до праці на землі. Після такого переселення української мови не стало чути, з’явились чужі звичаї, пияцтво, чужоземна лайка.

І ось, тепер вони намагаються довести, що Схід — їх. Той самий Схід, де кожен клаптик землі пам’ятає плач голодних дітей, вбитих руками кривавих "асвабадітєлєй", де тоді, як і зараз, проливалась кров тисяч українців, де гинули найкращі сини та доньки України.

А спитай кого: "Якщо це твоя земля, то де поховані твої дід та баба?" — не скажуть. Адже або не знають, або не зізнаються, що не в Україні, а на чужій землі.

1 вересня у Бахчисараї, Крим.

"Не смейте тосковать по советскому аду. Все, что в Советском Союзе происходило, даже в самых страшных сказках не описано — это жуткий, абсурдный, затянувшийся на 70 лет фильм ужасов: настолько тяжелый, что мы до сих пор от просмотра его не отошли и ни к какой другой картинке привыкнуть не можем. Вы только внимание обратите: сколько о зверствах в сталинских лагерях известно, о баржах, которые вместе с инакомыслящими затапливали, о расстрелах прямо на рабочих местах, о миллионах сирот — детей врагов народа, а поди ж ты, находятся те, кто Волгоград вновь хотят Сталинградом назвать или на митинги компартии выходят, которую Ельцин лишь потому, что водка помешала, не запретил, и кричат: «Ста-лин! Ста-лин!». Дураки, вы хоть знаете, что кричите? Я страшную вещь скажу: даже Гитлер и то лучше Сталина! Да-да, и хотя Гитлера я ненавижу, уважаю на полграмма больше, потому что он хотя бы своих, немцев, почти не трогал, а этот косил всех подряд: и осетин, и грузин, и русских, и украинцев. Как чувствовал, что спустя десятилетия отыщется такой, как Зюганов, способный многомиллионному народу доказывать, что Сталин дороже и ценнее Пушкина, потому что сделал больше".

Леонид Броневой, народный артист СССР.

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю.
Продавщиця:
— Что? Чєво? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка?
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— В Україні живете і не знаєте мови.
Продавчиня теж була гостра та бідова:
— У мєня єсть свой язик, ні к чєму мнє мова.
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

Павло Глазовий

У 1931 році в СРСР українців було більше, ніж росіян. За шість років зникло 55 мільйонів. Така цифра вказана у книзі "На великой стройке", виданій 1931 року в Ленінграді. Такі ж дані подані у першій радянській енциклопедії 1926 року. Але ні цієї енциклопедії, ні книги, не має жодна бібліотека України. Вдалося відшукати "На великой стройке" у Москві. Нам надіслали копії, на яких добре видно цифри 81 мільйон. Слід зазначити, що сюди не ввійшли українці Галичини, яка тоді перебувала у складі Польщі. Вже наступний перепис населення 1937 року вказує, що українців в СРСР було вже 26 мільйонів.

Куди поділася решта?

Знаючи такі цифри, ще жахливішими постають репресії 1930-х років. Джерело

Українці створили новий, корисний і правдивий сайт про Другу світову війну.

Друга світова війна — найбільший збройний конфлікт в історії людства, в якому протистояли два військово-політичні блоки — держави "Осі" та Об’єднані Нації (антигітлерівська коаліція). Бойовими діями були охоплені Європа і Східна Азія, Африка і Близький Схід, Атлантика і Тихий океан.

Україна була одним із театрів, де відбувалися найзапекліші бойові дії Другої світової. Війна прийшла на територію України у вересні 1939 року, коли Червона армія вдерлася на Західну Україну назустріч своїм тоді союзникам — гітлерівській Німеччині, з наступним спільним парадом у Бресті, що означало тоді кінець Польської держави і початок перерозподілу Європи.

Український інститут національної пам’яті запрошує дізнатись більше про Другу світову: ww2.memory.gov.ua.

Больше чем просто фото! Глава МИД СССР Молотов жмет руку фашисту Гиммлеру! Сразу после ковровых бомбежек Лондона (ежедневно, в течение 57 дней, начиная с 07.09.1940) в ноябре 40-го, Молотов наносит дружественный визит в Берлин. Мило обсудили, как круто и модно бомбить мирные города. Построили совместные планы на будущее...

Когда Молотов после войны во время встречи с первым канцлером ФРГ Аденауером спросил его: "Как вы допустили в вашей стране Гитлера?", тот с достоинством ответил: "Я, в отличие от Вас, руки ему не пожимал".

Хочу, чтобы мои дети росли и воспитывались в принципиально другой хотя бы бытовой идеологии. Хочу, чтобы они понимали, что могут цениться знания, трудолюбие, что необязательно толкаться локтями, хамить, быть агрессивными и бояться людей. Уличная идеология цивилизованной страны — это доброжелательность и терпимость, то, чего так недостает в России. К сожалению, здесь, как бы я их ни охранял и ни изолировал, от хамства и агрессии не защитишь. Это в воздухе. Хам победил.

... Я подустал от происходящего в России. Можно сказать, сбежал, не выдержал. Жизнь коротка, и я не могу и не хочу больше ждать, когда народ поумнеет. Я не знаю, сколько мне осталось, но хочу, чтобы мои дети усвоили: мир большой, и жить можно по-другому. Все говорят про деланность западных улыбок, но по мне уж лучше искусственные улыбки, чем искренняя злоба.

19 февраля 1954 года Президиум Верховного Совета СССР передает Крым Украине. Основная причина такого шага — ужасающее положение полуострова, разрушенного боевыми действиями, обескровленного депортацией татар и фактически живущего в прошлом веке. Украину обязали спасать умирающий регион собственными человеческими и финансовыми ресурсами. Переселенцы из РСФСР, приехавшие туда с наивной мыслью попасть на курорт, оказались неприспособлеными к ведению хозяйства на полуострове.

"Нас делают соучастниками преступного убийства многих тысяч людей. Каинову печать хотят поставить на целом народе. На ста сорока миллионах граждан".

"Ми, українці, інші, — как-то сказал мне украинский друг. — Неужели не видишь?"
Помню, что тогда я возражал: "Две руки, две ноги... В чем "другие"? А сейчас, пожалуй, соглашусь — другие.

Сомневающимся рекомендую еще раз посмотреть хронику майдана, без комментариев первого канала. Помните, как они стояли? Несколько месяцев, днем и ночью, в лютые морозы, на обледеневших баррикадах. Помните как с палками в руках, прикрываясь деревянными щитами от пуль "неизвестных снайперов", они бежали на этих снайперов и падали убитыми. А следом за убитыми бежали следующие и следующие, пока снайперы не разбежались.

А теперь вспомните наши майданы. Похоже?

Александр Иванович перешагнул порог квартиры, повесил на вешалку плащ и только тогда снял с переносицы датчик, показывающий, какой объем воздуха он потребил за время передвижения по Москве. Налог на воздух в России стали взимать уже давно, пять лет назад. Мотивировали тем, что на эти средства установят очистные сооружения. Александр Иванович снял шагомер — небольшие ножные кандалы, соединенные тонкой цепочкой, тоже снабженной датчиком — за передвижение по улицам также брали налог, который, по уверениям чиновников, тратился на ремонт тротуаров.

Ночная беседа по Скайпу украинского сценариста Андрея Соколовского с его российским коллегой о языке.

На рассвете, часа в четыре утра, без объявления претензий, стучится в Скайп давний приятель, российский коллега по цеху — мол, "Что думаешь по части Олега Табакова?"... Отвечаю...